• Військову стежку він обрав ще під час проходження строкової служби в армії. Спершу була Нацгвардія, а у січні цього року – Збройні Сили України.
• Відважний та безстрашний боєць Микола Шилівський з перших днів війни захищав рідну землю на Донецькому напрямку, виганяв звідти ворогів.
• З важким пораненням юнак потрапив до дніпровської лікарні. Медики з усіх сил боролись за його життя, а мама, дізнавшись де її кровинка, помчала туди, та не встигла на кілька годин. Серце Миколи зупинилось…

Новину, яка ошелешила всіх жителів маленького села Яцківці, що на Зборівщині, у неділю 16 жовтня повідомили на фейсбук-сторінці Озернянська Отг Озерна.

– Сумна звістка в Озернянську громаду. Миколі лиш 27 років. Він тепер у пантеоні Українських Героїв. Він тепер з нашими Лицарями біля Бога, що просять у Всевишнього Україні перемоги. За нас він віддав своє життя! Щирі співчуття рідним, його друзям, знайомим! Вічна слава Герою! – написали там.

Миколі було всього 27 років, коли він загинув. Скільки планів, мрій та сподівань не було реалізовано. Все в одну мить, вщент розбило страшне слово – «війна»…

– Хай з Богом спочиває душа юного Героя! Щирі співчуття рідним, близьким та побратимам! Це велика втрата для нашої громади, – коментує Oksana Shmihelska.

– Спи спокійно, дитино! Хай ангели Божі візьмуть тебе в Царство Небесне! Дорога родино, співчуття Вам, сльози та щира молитва! – додає Оля Олійник.

– Вічна пам’ять тобі, Микола! Ти назавжди залишишся в моєму серці усміхненим хлопчиною! Брате, Ти був гарним другом і побратимом! Спочивай з Богом… Вічна пам’ять! Батькам співчуття! – сумує за полеглим Половинець Анатолій.

В рідному селі його любили всі

Шилівський Микола Петрович народився у 1995 році в селі Яцківці, що входить до складу Озернянської сільської громади. Він з багатодітної родини, має трьох братів – Руслана, Степана та Івана, і двох сестер – Марію та Надію. Старший Степан, до слова, теж військовий Збройних Сил.

За словами Марії Шумко – сусідки сім’ї Шилівських, їхній батько був трактористом у місцевому колгоспі, а мама мала роботу на цегельному заводі. Дітей виховали трудолюбивими, товариськими, щоб не цурались жодного ремесла, брались за нові заняття, всім допомагали. Таким був і Микола.

– Чарівний був хлопчина! Добряк, з прекрасною усмішкою. Позитивний, вихований, привітний. Хто б до Миколи не звертався, він завжди всіх вислуховував, підтримував. Ще мав багато друзів, – розповідає нам пані Марія.

Так як у рідному населеному пункті не працювала школа, хлопець відвідував й закінчив дев’ять класів Богданівської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів, що в сусідньому селі. Потім навчався у відокремленому структурному підрозділі «Зборівський фаховий коледж ТНТУ імені Івана Пулюя». Після цього освітнього закладу юнак пішов служити в армію, мав вишкіл в Нацгвардії у Києві.

Згодом Микола повернувся в Яцківці. На трішки облишивши військову справу, він їздив працювати зварювальником до Тернополя. Про відповідального, чесного та щирого чоловіка ніхто не в змозі сказати жодного поганого слова – ні сільська молодь, ні однокласники чи одногрупники, ні друзі…

Мама не встигла побачити сина живим

У січні 2022 року він поїхав на військові навчання, під час яких вирішив залишитись у складі Збройних Сил. Тож коли росія вторглась на територію України, Микола не стояв осторонь злочинних дій ворога. Він безстрашно воював на Донецькому напрямку і боронив мирне небо над нами і наш спокій.

Сусідка Марія пригадує, як у липні захисник приїжджав додому у відпустку на кілька днів. Високий, статний, мужній військовий – мрія багатьох дівчат. У рідному селі боєць довго не гостював, швидко повернувся назад до побратимів. У жовтні в одному з боїв він отримав важке поранення…

Героя доправили в один з великих шпиталів міста Дніпро. Кілька днів за його життя боролись лікарі, робили все, що у їхніх силах. За слова батька, останні три доби до смерті син був у комі. Мама, сестра та брат з дружиною бійця вирушили до нього. Не встигли… Микола так і не прийшов до тями. Його серце зупинилось 15 жовтня, приблизно о 10:00. Родичі прибули до лікарні лише за чотири години.

– В суботу вранці я була на городі. Батько захисника мене покликав і сказав: «Мого Миколи вже немає, він загинув! Він загинув…», – говорить Марія Шумко.

Під дописами зі співчуттям родині Шилівських сотні коментарів з теплими словами. Люди дякують батькам за сина, сумують, адже повномасштабна війна дійсно забирає найкращих з кращих синів Батьківщини. Боляче втрачати цвіт української нації!

Коли прощатимуться з Героєм?

– Ворожа куля забрала життя мого любого похресника Миколки Шилівського! Миколка, Ти був, є і залишишся назавжди в моєму серці живим. Низький уклін Тобі, сину! Серце рветься від болю. Нехай Бог додає сили пережити втрату батькам. Тобі світла і вічна пам’ять серед Ангеликів, надійних охоронців неба і землі, – пише хрещена полеглого Yaroslava Wityk на фейсбук-сторінці.

– Спи спокійно, дорогий мій учню, низький тобі уклін… Вічна пам’ять, дитино, Царство Небесне… Щирі співчуття мамі і рідним, – додає Наталія Штафірна.

Час, коли тіло Героя везтимуть додому, а також дату похорону, невдовзі сповістять на сторінці Озернянська Отг Озерна. Також там закликали краян у день, коли загиблий прибуде до громади, облишити всі справи, щоб гідно зустріти захисника, вклонитись до землі та віддати останню честь за його подвиг.

Редакція щиро співчуває батькам, братам та сестрам, родичам, друзям, бойовим побратимам, односельчанам й усім, хто втратив близьку людину – Миколу Шилівського. Вічна пам’ять, шана і слава тобі, Герою…