Цей кіт живе зі мною понад десять років. Кіт ще не старий, але він почав все частіше хворіти. Можливо, часті хвороби викликало харчування, а може, травма, яку я не помітила. Коли кіт все частіше почав погано почуватися, я понесла його до ветеринара.

Вердикт лікаря був невтішним – коту необхідно пройти курс терапії. Який підготує його до оперативного втручання. Операцію лікар назвав складною, але втішив, запевнивши, що зробить усе можливе, а у разі благополучного результату кіт проживе ще щонайменше кілька років.

Я уточнила у ветеринара всі деталі, оплатила препарати та ліки та збиралася піти, щоб не плутатися під ногами у лікарів. Перед відходом вирішила попрощатися з вихованцем, але варто мені підійти досить близько, як кіт вчепився кігтями в мій рукав і ніза що не хотів його відпускати. Коли я спробувала прибрати лапу тварини, у неї на очах виступили сльози.

Я відразу згадала, що коли хворіла на грип, кіт не відходив від мене ні на секунду, голодував, коли я не могла їсти, злизував сльози з мого обличчя. Коли я не могла стримати емоції.

Тоді кіт сподівався, що я підтримаю його. Я не могла підвести свого улюбленця, залишити його одного в палаті, повній незнайомих людей, у ситуації, коли він не розумів, що відбувається довкола. Я не змогла переступити поріг клініки. Поки йшла операція і кіт відходив від наркозу я була поряд. Персонал дозволив мені залишитись і в клініці я провела добу.

Операція пройшла успішно. Після допомоги лікарів мій кіт немов знову став молодим, почав багато грати та рухатися. Іноді я помічаю, що все, що сталося, ще більше зблизило мене з моїм вихованцем і його любов до мене стала ще щирішою.