Сталося все кілька років тому. Я вирушила в магазин, а коли зробила всі покупки і збиралася додому, на ґанку магазину побачила кілька хлопчаків. Діти тримали в руках коробку, де щось ворушилося. Я збиралася йти далі. Але тут хлопці мене гукнули:

— Тіто, Вам кошеня не потрібне? Може візьмете одного?

Вдома мене чекало троє котів і брати ще того я не планувала, але в коробку все ж таки зазирнула. Сіра пляма на чорному тлі привернула мою увагу. Кошенят у коробці було близько 7, усі були чорні і тільки в самому центрі сидів один сірий. Кілька місяців тому не стало одного з моїх котиків, він був саме такого сірого кольору. Я сама не зрозуміла , як так вийшло, що кіт опинився у мене в руках, а не в коробці.

— Ну що, Степко, додому ходімо? — Запитала я кошеня.

Дорогою додому весь час думала, навіщо ж я взяла кота, адже вдома й так живо вистачає. Раз вже взяла, треба доглядати, тим більше незабаром виявилося, що котик хворіє. Зовні хвороба помітна не була, але зі шлунком були проблеми, Стьопка не міг нормально їсти, будь-яка їжа робила стілець рідким. Ветеринар призначив спеціальний корм та розклад прийому їжі. Тиждень прописаної дієти результату не приніс, стан кошеня погіршувався.

Я почала варити Стьопці вівсянку на воді, для запаху додавала трохи м’якого корму для кошенят. Годувала малюка окремо і через тиждень він почав одужувати. Незабаром Стьопка приєднався до столу для котів. Малюк почав одужувати і рости.

Стьоп схожий на породистого, ось тільки розібрати породу у мене ніяк не виходило . Вирішила почекати, що з нього виростить і через рік була дуже здивована тим, якого кошеня я витягла з коробки.