Жителі села побачили, що неподалік їхніх будинків слониха намагається викопати яму. Така поведінка для слонів норма, місцеві жителі спостерігали її не раз, тому одразу не надали значення того, що відбувається. Щось не так, люди зрозуміли, коли слониха продовжувала свою роботу більше 10 годин, не перериваючись на відпочинок, а стадо, з яким вона прийшла, було вже дуже далеко.

Слони великі тварини, на добу вони вживають півтора центнера їжі, тому більшість дня зайняті тим, що шукають їжу і воду. Товста шкіра дозволяє утримувати запас вологи в складках, слони багато годин можуть обходитися без води, але їм потрібно часто.

Ще одна важлива справа у денному розкладі слонів – ванни з пилу та бруду. Покриваючи себе пилом, тварини захищаються від сонячних променів, запобігаючи опікам. Ця слониха не їла, а в пилу копала зовсім не заради ванн. Люди не могли зрозуміти, що трапилося з твариною і чим пояснюється її незвична поведінка.

Люди вирішили відвернути слониху від ями. Вони зібрали на візок їжу, яку люблять слони, і поставили її неподалік тварини.

Слониха явно була голодна та знесилена, але не звернула жодної уваги на частування. Тварина продовжила копати, а люди чекати, сподіваючись, що рано чи пізно ситуація проясниться.

Слониха знесиліла і впала. Тварина змогла підвестися, але на це пішли майже всі його сили. Несподівано слониха помітила візок з їжею і зрозуміла, що йому варто підкріпитись.

Щойно тварина відволіклася на їжу, люди підбігли до ями. З канави на них дивилося маленьке слоненя. Десять годин мама копала, щоб дістати свого малюка. Також люди зрозуміли, що, намагаючись розширити канаву та допомогти малюкові, слониха при кожному русі хобота закидає в яму землю, що лежить на краю канави.

Розуміючи, що часу у них мало, а робити все треба тихо, щоби не почула мама малюка, люди почали працювати. Торкатися до слоненя було не можна, тому люди не намагалися його витягнути, вони розчистили майданчик навколо канави, щоб слониха могла копати хоботом, одночасно не засинаючи яму.

Мешканці працювали швидко та злагоджено, тож незабаром на краю ями не залишилося землі та піску. Візок з їжею прибрали, і слониха, що підкріпила свої сили, повернулася до ями і продовжила копати.

Робота у слонихи пішла набагато краще і зовсім скоро вона змогла переплести хоботи з малюком та кількома сильними ривками дістати його з ями.

І слониха, і люди були у нестямі від щастя.

Мама і малюк трохи відпочили, а потім, ніжно переплетивши хоботи, вирушили в дорогу.