Гільберто Шедден знайшов крокодила біля річки 1989 року. Рептилія була зовсім маленькою, але це не зупинило мисливців. Коли чоловік знайшов крокодила, у нього було прострілено голову і шансів на те, що крокодил виживе не було. Гільберто вирішив забрати рептилію додому та спробувати виходити.

Наполегливість людини та прагнення крокодила жити дали свої результати. Лікування тривало 6 місяців, весь цей час Гібберто був поруч і навіть спав біля свого незвичайного вихованця, пережовував для нього їжу. За півроку від травм не залишилося і сліду.

Довга реабілітація

Крокодил ріс, набирав вагу, ставав все більше схожим на того хижака, який лякає людей. Гільберто розумів, що тримати у домі дорослу рептилію не може. Коли у чоловіка питали, як вихованець вплинув на його сімейне життя, він відповідав, що дуже любить дружину, але до Почо, так назвали крокодила, відчуває не менш сильні почуття.

Дружина Гібльберто не витримала такої конкуренції, і незабаром сім’я розпалася. Чоловік вирішив не переживати із цього приводу, заявивши, що він зможе знайти собі нову дружину, а шансів знайти нового Почо більше не буде.

Коли Почо став дорослим, його спробували забрати у Гібльєрто. Свого вихованця чоловік сховав у джунглях, щодня відвідуючи його та приносячи їжу. Незабаром чоловік став помічати, що рептилії недостатньо просто їжі та кількох годин спілкування, Почо вимагав уваги та кохання. Гільберто майже весь час провів зі своїм другом.

У якийсь момент Гільберто зрозумів, що настав час для Почо повернутися в природне місце існування, він відвів крокодила до річки. Щоб попікти другу, Гільберто сам завів його у воду.

Коли крокодил опинився у рідній стихії, Гільберто пішов, але вже вранці знову зустрів Почо на порозі свого будинку. З того часу Почо вдень проводив у річці, а ввечері повертався до будинку свого друга, щоб переночувати.