У продуктовому магазині, де я працюю охоронцем, дуже гарний колектив. Співробітники швидко стали друзями, мені подобається ходити на роботу і тут я проводжу багато часу, повертаючись додому тільки для відпочинку. Якось у нас на роботі з’явився вихованець, який теж став частиною колективу та отримав ім’я Дружок.

Пес почав щовечора з’являтися біля магазину і стояти біля скляних дверей. Впускати тварину всередину заборонив керуючий, тому ми всім колективом почали виносити собаці на вулицю. Щодня пес приходив і терпляче чекав, поки хтось із працівників вийде до нього і винесе частування. Пес з радістю приймав їжу, але в його погляді читався сум і надія на те, що хтось захоче подарувати йому дім.

Забрати його ніхто не міг, я навіть, адже весь свій день я проводив на роботі. Собаці необхідно приділяти час, гуляти з нею, а я робити цього просто не міг. Вдома я буваю тільки після восьмої вечора, весь час перед сном займають домашні справи.

Знайти господаря для Дружка не вдавалося дуже довго, але гам пощастило. Один мій знайомий несподівано захотів завести собаку і погодився забрати Дружка. З цією людиною я знайомий багато років і був впевнений, що до собаки він ставиться добре. Тепер у Дружка є господар, теплий будинок і турбота, яка була йому така необхідна.

Мені приємно думати, що я зміг допомогти і бездомному псові, і своєму знайомому. Добрі вчинки не вимагають багато сил, але вони дарують радість, яка є найкращою нагородою.