Влітку 2021 року ми вирушили на прогулянку із собаками. Саме тоді ми знайшли літню вівчарку. Пес лежав у калюжі, швидше за все, сили просто покинули його, коли він ішов, він ліг у калюжу на дорозі і не міг піднятися навіть для того, щоб знайти собі зручніше. Пес лежав у калюжі і дивився в одну точку, ніби думав, що більше ніколи не зможе підвестися і продовжити свій шлях.

Під хвостом собака мала рану, на ній, як і на задній частині тулуба, вже оселилися опариші. Коли ми грузили вівчарку в машину, здавалося, що тварина вмирає в нас на очах. На животі пса була виголена ділянка, швидше за все, нещодавно йому робили УЗД. Ми припустили, що вердикт лікарів господарям не сподобався, щоби не займатися лікуванням, вони просто вигнали пса на вулицю.

Вівчарку ми назвали Ральфом і розпочали боротьбу за нього зі смертю. У клініці діагностували сильне запалення, зробили УЗД та з’ясували, що в сечовому міхурі накопичилося біліше 2 літрів рідини. Лікарі видалили сечу, зробили уколи від запалення. Ральф не мав сил, щоб поїсти, його годували зі шприца, після чого він миттєво заснув.

Дві доби пес набирався сил просто для того, щоб самостійно з’їсти трохи м’ясного бульйону. У цей час лікарі проводили аналізи та огляд. Коли ми знайшли Ральфа, він здавався нам глибоким старим, але з’ясувалося, що йому не більше 7 років.

Список діагнозів більше відповідав глибокому старому: цистит, що не дозволяв псу самостійно сходити в туалет, нориці під хвостом, запущений бактеріальний дерматит, ентероколіт, болі в лапах і спині, що не дозволяють йому ходити. Шансів, що пес виживе, було небагато.

Перші п’ять днів були найважчими, але потім ми трохи заспокоїлися, адже Ральф почав сам вставати та рухатися. На прогулянці він проходив пару метрів і лягав відпочити, але потім знову вставав і на лапах, що хитаються, йшов вперед. Пес вирішив одужати, а для нас це був добрий знак.

Незабаром у собаки з’явився апетит, він став активнішим. Виявилося, що Ральф добре знає команди і точно їх виконує.